За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Ольга Ансієєва прожила 54 дні під обстрілами у рідному Лисичанську. У будинку, який залишився без газу й світла, жінка доглядала за своїм чоловіком, який переніс інсульт. Врешті, коли сусідня будівля обвалилася під російськими ударами, вирішила виїжджати.
78-річна Галина Оганесян залишилася сама. Її син Дмитро загинув на фронті, а чоловік помер. Майже рік тому жінку евакуювали із Покровська, за який нині точаться бої.
Повернутися до рідного міста Білозерське, що на Донеччині, не може і Валентина Пожидаєва. Втікаючи від обстрілів, жінка взяла у дорогу кілька речей з оселі та одну фотографію.
Тепер жінки разом зі 109 іншими переселенцями проживають у гуртожитку Бурштинського торговельно-економічного коледжу, що на Івано-Франківщині. Серед них — 47 пенсіонерів та 10 людей з інвалідністю. Там у шести блоках для них облаштували житлові кімнати, спільні кухні й санвузли.
Кореспондентка Суспільного побувала у гуртожитку, поспілкувалася з його мешканцями та побачила, в яких умовах вони проживають.
Про евакуацію з прифронтових міст, втрату рідної оселі й життя у тиловому Прикарпатті — у матеріалі.
Ольга Анісєєва
Ольга Анісєєва разом із чоловіком Михайлом Котом приїхала до Бурштина у травні 2022 року з Лисичанська, що на Луганщині. Там 54 дні жила під обстрілами.
"І без води, без світла, без газу — без нічого. І це було дуже важко. Ті, хто на ногах, найперше повиїжджали, а залишалися люди з інвалідністю, такі маломобільні люди. Було важко виїхати. Нам відмовляли. Коли я змогла до когось додзвонитися, казали: "Таких хворих людей не беремо, транспорт переповнений", — розповідає Ольга Анісєєва.
Ольга Анісєєва разом із чоловіком Михайлом Котом переїхали з Лисичанська. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
Її чоловік Михайло Кіт переніс інсульт за два місяці до початку повномасштабної війни. Відтак через бойові дії не отримав необхідної допомоги для відновлення, коли ще був шанс, що він буде ходити. Під час обстрілів подружжя залишалося у квартирі, оскільки у сховище разом із чоловіком Ольга не могла спускатися. Після того як сусідній будинок обвалився, жінка остаточно зрозуміла — потрібно терміново виїжджати.
"І коли я побачила вбитих людей, і людина лежала без ноги на лавці, знаєте, от у мене уже виникло таке бажання виїхати. Думала: якщо уб'є, то іще куди не йшло. А якщо покалічить? І ти залишишся без ніг, без рук, тоді що? Це буде ще гірше. І тому ми почали шукати будь-яку можливість, щоб виїхати", — продовжує Ольга Анісєєва.
Залишаючи рідне місто, подружжя взяло одну сумку з речами.
"У мене трудова залишалася на моєму останньому місці роботи. І той будинок розбомбили. А де та трудова? Бог його знає. Може, росіяни зайшли, її спалили? Я не знаю. (Одним) словом, у мене немає стажу. Виходить, що я не працювала. Виходить так. Тому що вона була не оцифрована", — каже жінка.
Ольга Анісєєва відкидає думки про квартиру у Лисичанську, бо спогади завдають їй болю: "І якщо її не розбили, то все одно там хтось заселився і хтось уже мешкає в нашій квартирі, нашими речами користується. І мені краще не знати, і не бачити".
Пенсії Ольга Анісєєва не має. У Бурштині вона почала працювати продавчинею-консультанткою. Каже, що мріє про власне житло, але, додає, що у її віці важко заробити на окрему квартиру. За її словами, зараз подружжю найбільше потрібен невеликий столик на коліщатках для Михайла.
Валентина Пожидаєва
Пенсіонерку Валентину Пожидаєву з чоловіком Олександром Євтушенком евакуювали з Білозерського у серпні 2025.
"Отак їдемо, і там десь почули дзижчання. Водій одразу шукає дерево, щоб зупинитися. Вимикає світло і стоїмо. Ось так ми виїжджали. Так нас вивозили. Страшно, страшно", — ділиться спогадами жінка.
Валентина Пожидаєва. Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, українські військові забрали подружжя з дому, бо залишатися там було небезпечно. До цього сім'я ховалася в облаштованому підвалі.
"Уявляєте: ось це як летить — воно ось так усе тремтить. Краще не згадувати таке. Дуже, дуже, дуже тяжко, дуже тяжко", — говорить Валентина Пожидаєва.
У момент виїзду жінка встигла забрати кілька речей: комод, стіл, телевізор і мікрохвильовку. У неї залишилася лише одна фотографія: зображення собаки її сина. Син, каже пенсіонерка, помер 13 років тому.
Єдине фото, яке залишилося у Валентини Пожидаєвої з життя у з Білозерському. Суспільне Івано-Франківськ"Під час від'їзду я проїжджала повз кладовище. Там похована чоловікова мама, у мене — батько, брат і син поховані там. Я от це кажу: "Вибачте, будь ласка". А водій Артем говорить: "Василівна, ви думаєте, що ви самі виїжджаєте? Вас, каже, ваші звідси виганяють, щоб ви залишилися живими. Зараз, коли ми зідзвонюємося з дівчатами, яких повивозили, всі кажуть: "Поїдемо, навіть будемо в землянці жити, але у себе будемо", — розповідає Валентина Пожидаєва.
Галина Оганесян
Галина Оганесян евакуювалася з Покровська у грудні 2024 року. Зараз їй 78 років.
"Доля жорстоко обійшлася зі мною. Я втратила у війні за Україну улюбленого сина. Це — дуже боляче. Чоловік нещодавно помер, ще до війни, роки 2–3 тому. І немає місця, куди можна було б повернутися", — каже Галина Оганесян.
Її син Дмитро Оганесян загинув на фронті у 2025 році. Офіційно його вважають зниклим безвісти, втім жінка каже: вже не має надії, що син живий.
"У мене один лист із його прізвищем залишився, дали у військкоматі. Прізвище і його фотографія там. А так взагалі більше нічого немає. Це — велике горе… Не те що немає житла, де жити — немає пам’яті про сина. Наче все, як лід, розтануло — і все. Немає фотографій. Нічого немає", — ділиться жінка.
Галина Оганесян продовжує: її рідне місто Покровськ зруйноване і повертатися їй нікуди. Зараз вона мешкає в місці тимчасового проживання і відчуває підтримку людей.
Галина Оганесян та комендантка гуртожитку Галина Козар. Суспільне Івано-Франківськ/Юлія Чаборак
"Наше завдання сьогодні — щоб наша улюблена Україна вистояла. По‑іншому не може бути. По‑іншому ніяк. Хоча б тому, що ми дуже багато втратили обдарованих дітей", — каже мати воїна.
Як у Бурштині підтримують людей зі статусом ВПО
Комендантка Галина Козар розповідає, що приміщення, у якому живуть люди з інших регіонів України, є частиною гуртожитку Бурштинського торговельно-економічного коледжу. Там зараз мешкають 112 вимушених переселенців. Серед них — 8 дітей, 47 пенсіонерів та 10 людей з інвалідністю. На 6-8 поверхах розташовані шість блоків. У кожному є вісім кімнат, спільна кухня та санвузол.
Гуртожиток Бурштинського торговельно-економічного коледжу. Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, це місце тимчасового проживання розраховане на 160 людей.
Заступниця керівниці відділу соціального захисту Бурштинської міськради Ганна Матіїшин каже: у громаді проживають 1553 переселенці. Серед них – 307 дітей, 316 пенсіонерів, 71 людина з інвалідністю, 129 евакуйованих. 15 чоловіків зі статусом ВПО служать у Збройних силах України, четверо вважаються зниклими безвісти.
Кухня у гуртожитку Бурштинського торговельно-економічного коледжу. Суспільне Івано-Франківськ
Упродовж 2025 року переселенцям з бюджету Бурштинської громади скерували 46 тисяч 500 гривень допомоги на лікування.
З її слів, у громаді працюють три місця тимчасового проживання: гуртожиток Бурштинського торговельно-економічного коледжу, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, де переобладнали колишні класи, та приватна садиба в Озерянах. Зараз там мешкають 130 переселенців, решта орендують житло самостійно.
