Акторка Ірина Онищук розповіла, що здобути освіту психологині її спонукали особисті обставини та повномасштабне вторгнення росії в Україну.
Про це акторка розповіла в інтерв’ю журналістці Фіртки.
За словами Ірини Онищук, рішення вступити до магістратури за спеціальністю «Психологія» вона ухвалила під час третьої вагітності.
«Коли я завагітніла третьою дитиною, у мене з’явилося трохи більше часу. Я й далі виходила на сцену, але вирішила використати цей період із користю й вступила до магістратури за спеціальністю “Психологія”», — розповіла акторка.
Ще одним важливим поштовхом, каже вона, стало повномасштабне вторгнення.
«Я дуже злякалася. Навіть зараз, коли чую сильний звук — літак, різкий гуркіт чи вибух, — мимоволі здригаюся. Не знаю, чи можна це назвати легкою формою ПТСР, але така реакція в мене залишилася.
Я дуже переживала за дітей, за майбутнє. Крім того, я дуже прив’язана до своєї землі, до Ямниці, де живу, до батьківської хати. Не уявляю, як можна залишити рідний дім і почати життя в іншому місці.
Саме тому мені захотілося не лише допомогти собі, а й навчитися допомагати іншим», — зазначила Ірина Онищук.
Акторка зізналася, що на початку роботи з військовими найбільше боялася сказати щось недоречне, поставити некоректне запитання чи ненавмисно образити людину.
Згодом вона почала проходити практику у шпиталі. Її завданням стало проводити первинні психологічні консультації: оцінювати стан військовослужбовців, розпитувати про сон, внутрішні опори, флешбеки, симптоми посттравматичного стресового розладу, а також визначати, чи потребує людина допомоги психотерапевта або психіатра.
«Хлопці дуже відкриті до розмов. Багато хто сам просить поспілкуватися. Ставлення до психологічної допомоги сьогодні суттєво змінилося, і це дуже тішить», — наголосила Ірина Онищук.
Ірина Онищук додала, що основним місцем її роботи залишається театр, тому до шпиталю приїжджає раз на тиждень — у понеділок.
«Ми не лише розмовляємо. Разом готуємо їжу, розпалюємо вогонь, займаємося творчістю. На мою думку, це одна з найкращих форм терапії: коли людина щось робить руками й водночас має можливість говорити.
До речі, багато військових потім приходять до нас у театр. І мені дуже приємно бачити, що їм це подобається», — підкреслила акторка.
Більше читайте у матеріалі: Удень — психологиня у шпиталі, увечері — акторка на сцені: Ірина Онищук про театр, війну і силу людської підтримки.
