За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Спортсмен Назар Левицький із Калуша отримав орден "За заслуги" III ступеня. Нагороду вручив президент України Володимир Зеленський за високі спортивні результати на XXV літніх Дефлімпійських іграх 2025 у Токіо. На змаганнях Назар Левицький здобув три медалі зі спортивного орієнтування: два "золота" — у спринтіЗмагання на коротких дистанціях й на довгій дистанції та "срібло" в естафеті-мікс суперспринт.
Назар Левицький — заслужений майстер спорту України, вихованець калуського тренера Миколи Коченюка та спортсмен Івано-Франківського регіонального центру "Інваспорт".
Про свої виступи на Дефлімпійських іграх, командну взаємодію та емоції від змагань спортсмен розповів в інтерв'ю Суспільному.
— Розкажіть про Дефлімпіаду: які медалі здобули та які старти були найважчими?
— Я дуже щасливий, дякую Збройним силам України за можливість тренуватися. Перший старт — дистанція спринту — пробіг без помилок і здобув "золото". Загалом три медалі: "золото" — на спринті, "золото" — на довгій дистанції та "срібло" — на суперспринті. Всі старти були важкими, але я чотири роки готувався і результат показав достойний. Були дуже сильні суперники: Фінляндія, інші європейські країни, а цього року й Азія — Тайвань, Японія, Китай. Наша команда — дружна, всі підтримували одне одного: навіть ті, хто не стартував, допомагали з формою та водою на фініші.
Назар Левицький на тренуванні збірної України. Назар Левицький
На суперспринті мені не вистачило дві секунди до "золота", але я відпрацював на максимум — 1000%. Вірю, що в майбутньому можу здобути ще медалі.
Медалі Назара Левицького на Дефлімпійських іграх у Токіо. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
— Як відбувалася підготовка й тренувальний цикл перед Токіо?
— Після минулих ігор у Бразилії я почав готуватися до Токіо. Виникли фінансові труднощі — багато змагань довелося оплачувати самостійно. Перед поїздкою був останній навчальний збір у Туреччині. Там я травмувався, але відновився і зміг стартувати.
— Як адаптувалися до Токіо, як прийняли місцеві?
— Було важко через різницю у часі — 7 годин. Але місто — дуже чисте, красиве, люди — привітні. Багато туристів, українців майже не зустрічав, але японці з нашими прапорами підтримували всіх спортсменів.
— Чи були моменти, коли хотіли здатися?
— Ні, до 60 років планую тренуватися і змагатися. Мене мотивує результат і бажання довести справу до фінішу.
— Ви отримали орден "За заслуги" III ступеня. Які враження від зустрічі з президентом та що для вас означає ця відзнака?
— 3 грудня разом з іншими спортсменами дефлімпійської збірної України я отримав почесну нагороду — орден "За заслуги" III ступеня. Нам говорили, що має бути зустріч із президентом, але всі знали, що він дуже зайнятий, часу мало і невідомо, чи точно відбудеться зустріч. Нас буквально за два дні попередили, що треба їхати. Бачив президента вперше. Щасливий. Хотів довше поспілкуватися, але часу було мало. Вдалося лише потиснути руку.
Президент Володимир Зеленський вручає Назару Левицькому орден “За заслуги” ІІІ ступеня. Facebook/Світлана Онищук
— Що робить вас особливим серед інших спортсменів?
— Починав на нижчих номерах у збірній, а потім одразу став вигравати. Виконав норматив майстра спорту України, потім — міжнародного класу і заслуженого майстра спорту. Люблю тренуватися і працюю більше, ніж інші. Це — моя сильна сторона.
Назар Левицький зі срібною медаллю. Назар Левицький
— Де ви тренуєтеся зараз та які плани на наступні старти?
— Тренуюся у Франківську, в обласній дитячо-юнацькій спортивній школі для людей з інвалідністю. Займаємося всюди, де є карта — у місті, лісі. Багато карт для орієнтування намальовані у Франківську та Калуші, це допомагає спортсменам рости. Наступний великий старт — чемпіонат Європи наступного року, місце ще уточнюється. Основна підготовка почнеться із середини грудня після відбору.
Назар Левицький із тренером Миколою Коченюком. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
— Які цілі на найближчі сезони й що для вас означає перемога на Дефлімпійських іграх?
— Основна мета — потрапити на Дефлімпійські ігри в Афінах у 2029 році та виборювати нагороди. Для мене перемога — підняти прапор України, почути гімн України й показати, що Україна була, є і буде.
