За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
Площа Ринок (зараз це — площа Івана Франка) у Болехові, початок XX століття. Фото: Facebook/Руслан Сопельник
Під час Голокосту в Болехові, що на Івано-Франківщині, нацисти закатували й убили приблизно чотири тисячі євреїв. Це — жителі міста та його околиць, які становили майже половину тодішнього населення.
Німецькі солдати відбирали у них майно, катували, ізолювали в гетто, змушували гарувати в таборах примусової праці. Єврейський народ, який проживав на цій території приблизно шість століть, проходив нове випробування. Нацисти провели чотири великі репресивні "акції" розстрілів у сакральних для євреїв місцях.
Звідки на теренах Галичини з'явилися євреї, які події супроводжували геноцид, та де у Болехові зараз зберігається пам'ять про Голокост, читайте у матеріалі Суспільного.
Чому євреї поселилися у Болехові
Наукова працівниця Болехівського музею історії імені Романа Скворія Галина Якимів каже: перші євреї поселилися у місті ще в XIV столітті. Більш масові єврейські поселення почали з'являтися у місті в XVI столітті.
Основна причина — видобуток солі, який приносив доходи. Не останню роль зіграло і розташування Болехова на так званому Прикарпатському тракті, який прокладав шлях з півдня на північ. Паралельно із солевидобуванням у місті також розвивалися шкіряна та деревообробна промисловості.
Солеварня — перше підприємство у Болехові. Фото: Lviv Center
За словами Галини Якимів, Болехів був поліетнічним містом. У XVIII столітті там мешкали українці, поляки, німці та євреї. Про те, що вони компактно селилися за етнічними ознаками, свідчать збережені до сьогодні топоніми Болехова та його околиць.
У Болехові мешкали українці, поляки, німці та євреї. Фото зроблене у 1934 році американською мандрівницею Луїзою Арнер Бойд. Фото: Louise Arner Boyd
Там, де тепер пролягає вулиця Руська, проживали здебільшого українці. У присілку Волоське мешкали як українці, так і поляки.
Русин (українець) у Болехові. Фото зроблене у 1934 році американською мандрівницею Луїзою Арнер Бойд. Фото: Louise Arner Boyd
У тих частинах міста, які називають Новим Вавилоном та Колонією, жили німці. Щодо євреїв, то вони селилися у центральній частині Болехова.
Болехівські євреї. Фото: Shtetl Routes
Як жили у Болехові українці, німці, поляки та євреї до Другої світової війни
"У 1789 році у місті заснували німецько-єврейську школу. Це вже пізніше вони стали такими непримиренними ворогами, а доти існувала спільна школа для німецьких та єврейських дітей", — каже Галина Якимів.
У 1914 році у Болехові жили приблизно 1 200 євреїв. Це — трохи менше половини всього населення. Напередодні Другої світової війни чисельність євреїв сягнула майже чотирьох тисяч людей. З врахуванням лише центральної частини міста, це — 74% від всього населення. Якщо ж брати до уваги околиці та присілки, то ця цифра становить 44%.
Єврей у Болехові. Фото: Shtetl Routes
На початку 1920-х років на гроші від американської благодійної організації у Болехові заснували перший єврейський банк. Євреї також друкували тут свої гроші номіналом 10, 20 і 50 гелерів.
За словами Галини Якимів, кожна спільнота мала свої сакральні споруди. Німці ходили до євангелістської кірхи, поляки — у костел. У центрі Болехова поряд розташовувалися українська греко-католицька церква та єврейська синагога.
Наукова працівниця Болехівського музею історії імені Романа Скворія Галина Якимів. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Вона стоїть навпроти церкви. Але за висотою синагога нижча від інших християнських храмів у місті. Мабуть, між спільнотами колись був такий негласний закон", — розповідає Галина Якимів.
Церква і синагога у Болехові, початок XX століття. Фото: Shtetl Routes
У 1909 році в Болехові відкрили церкву Святих жінок-мироносиць. Висвячувати храм приїхав митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький. На церемонію запросили місцевих євреїв.
Частина синагоги та церква Святих жінок-мироносиць. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Після повені у 1927 році з міста возили гуманітарну допомогу постраждалим у навколишні Побережжя і Тяпче. За переказами місцевих, з гуманітарною місією до селян вирушали Андрей Шептицький та рабин з Болехова, на прізвище Перлоу.
"Коли християнська процесія йшла містом, на зустріч вийшов рабин Перлоу. Вони привіталися як священнослужителі. Шептицький знав єврейську мову і вони могли спілкуватися, бо розумілися. Що один, що другий допомагали постраждалим людям, бо біда об'єднує", — розповідає Галина Якимів.
Відкриття церкви Святих жінок-мироносиць у Болехові. У центрі світлини — митрополит Андрей Шептицький, 1909 рік. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За її словами, свідчень про конфлікти за етнічною чи релігійною приналежністю, зокрема й про антисемітизм місцевого населення, у Болехові не збереглося.
"А потім чому така почалася ця неприязнь? Якщо взяти до уваги, як жили люди до того, то можна зробити висновок, що зло, напевно, штучно привнесли у кожну спільноту. Цим розбратом може хтось і скористатися", — каже історикиня.
Жителі Болехова. Фото зроблене у 1934 році американською мандрівницею Луїзою Арнер Бойд. Фото: Louise Arner Boyd
Коли у місті організували осередки Комуністичної партії Комуністична партія Західної України — ліва політична партія, створена в лютому 1919 року на установчому з'їзді у Станиславові. Після входження Галичини до складу Польщі стала частиною Комуністичної партії Польщі. Розпущена 16 серпня 1938 року за рішенням виконкому КомінтернуЗахідної України, до руху приєднувалися збіднілі євреї. Член ОУН та колишній учасник КПЗУ Володимир Костів з Болехова пізніше писав, що вони захопилися комуністичними ідеями й агітували українців до вступу у партію.
"А ми вірили, тому що теж були з бідних. Гадали, що зможемо зробити рай на землі, і вірили в це. Але комуністи єврейську спільноту теж не визнавали, бо ті просто хотіли вільно жити. Коли почалася війна, у нас відкрилися очі. Ми зрозуміли, що це було не для добра обидвох народів", — писав Володимир Костів.
Болехівські євреї. Фото: Shtetl Routes
У 1939 році в Болехів зайшла червона армія. Радянські солдати спустошили крамнички, аптеки та місцеві підприємства. За перших "совітів" з міста виїхали німецькі родини, а євреїв позбавили права власності. Кілька заможних родин встигли вислати до Сибіру, перш ніж у липні 1941 року на безлюдну міську площу не ступив чобіт солдата Третього рейху.
Перша "акція" розстрілу євреїв у Болехові
4 липня 1941 року в місті почалися переслідування єврейського населення. На вулицях Болехова вчинили погромПогром — короткочасна та руйнівна масова насильницька акція, вчинена однією частиною суспільства стосовно іншої, як правило, стосовно національної, соціальної або релігійної меншостей, що супроводжується вбивствами та грабунками, викликана релігійною або національною нетерпимістю, точна кількість жертв якого невідома.
За словами Галини Якимів, згодом німці почали залякувати місцевих людей розстрілами. 28 жовтня 1941 року нацисти зібрали приблизно тисячу людей у католицькому домі. У невеликій двоповерховій будівлі утримували разом чоловіків, жінок, літніх людей, вагітних та дітей.
"Там проводили жахливі тортури. Приблизно дві сотні людей німці замордували на місці. Їх палили живцем на залізних печах або розстрілювали. А на тлі всього цього жінок змушували оголюватися і танцювати. Там були ще два рабини, яких силували відректися від власної віри. Через деякий час у вигрібній ямі поблизу знайшли їхні тіла", — розповідає Галина Якимів.
Сувій з іменами загиблих у Болехові упродовж німецької окупації євреїв. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Убитих євреїв вивезли та поховали поблизу кіркутаКіркут — єврейське кладовище, поширена у Західній Україні назва поховання юдеїв. Решту повели на страту в урочище Березине, що розташоване посеред лісу на дорозі від Болехова до Таняви.
"Люди старшого віку, які були свідками тих подій, розповідали, що спостерігали за колоною через вікна своїх будинків. Нацисти вели євреїв під дулом та у супроводі собак. Мало кому вдалося врятуватися того дня", — переказує історикиня.
Урочище Березине. Фото: United States Holocaust Memorial Museum
Під час першої "акції" 29 жовтня 1941 року німецькі солдати розстріляли приблизно 750 людей. За словами Галини Якимів, це стало початком репресій супроти євреїв у Болехові.
Формування Болехівського гетто
Уникнути першої "акції" вдалося двом двоюрідним братам — 11-річному Станіславу (Шльомо) та 10-річному Йозефу Адлеру. Вони сховалися у стайні під коровою. Згодом їх прийняла родина Радиховських.
"Жінка була українкою, а її чоловік — поляком. Пізніше Шльомо писав, що ця українка стала для нього мамою. На той час таких родин було чимало. Бувало, що їх видавали інші люди, але це — на їхній совісті", — розповідає Галина Якимів.
У центрі сидить Марія Радиховська — жінка, яка врятувала Шльомо та Йозефа Адлерів. У 2001 році її посмертно визнали Праведницею народів світу. Фото зроблено у Болехові вже у повоєнні роки. Фото: United States Holocaust Memorial Museum
Після першої "акції" розстрілу нацисти забрали у євреїв майно та переселили їх у новосформоване гетто закритого типу. Більшість з них ходила в табір примусової праці. Там виготовляли амуніцію на потреби німецького війська. Покинути територію гетто можна було винятково для робіт.
Євреї на примусових роботах виготовляють снаряди для німецького війська, липень 1941 року. Фото ілюстративне: United States Holocaust Memorial Museum
Для того, щоб не зупинялися підприємства та різні служби у Болехові, нацисти надавали євреям певних професій право на вільне пересування містом — слюсарям, інженерам, лікарям. Вони носили спеціальні позначки та відповідні документи.
Дві молоді єврейки з нарукавними позначками йдуть вулицею біля міської площі в гетто Болехова, 1941 або 1942 рік. Ліворуч — Пепсія Дайманд, двоюрідна сестра Шльомо Адлера. Жінку вбили під час “акції” у березні 1943 року. Фото: United States Holocaust Memorial Museum
Серед таких євреїв був лікар Яків Блюменталь.
"Він став свідком нелюдської сцени, коли німці спіймали на вулиці маленьку дитину та хотіли вбити. Блюменталь заступився і сам отримав кулю перед власним будинком", — розповідає Галина Якимів.
Місце, де вбили лікаря Якова Блюменталя, обабіч його власного будинку. Сьогодні — це музей історії міста Болехова імені Романа Скворія. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Кільком євреям вдалося втекти з Болехівського гетто. Це — родина Кесслерів та Ґрюншлагів, які переховувалися у навколишньому лісі за сім кілометрів від міста. З харчами їм допомагав житель села Розточки Петро Ільницький, якого посмертно визнали Праведником народів світу.
Друга та третя "акції" розстрілів
У квітні 1942 року в Болехові продовжилися масові розстріли євреїв. На території кіркута у приміському селі Довжка знищили ще приблизно вісім сотень людей, розповідає Галина Якимів.
За її словами, розстріли вселяли страх як єврейському населенню, так і українцям, і полякам, які жили в місті.
"За свідченнями мешканців Болехова, які пережили цей період, німецькі солдати ходили по хатах і забирали майно, яке хотіли. Вони проводили обшуки. Нацисти принесли в тогочасне суспільство розруху", — каже історикиня.
Два євреї у гетто. Фото ілюстративне: United States Holocaust Memorial Museum
Велику синагогу німці перетворили на склад для зберігання награбованого у місцевих майна.
Напередодні так званої третьої "акції" до міста звезли євреїв, які мешкали у навколишніх селах. У вересні 1942 року нацисти стратили ще 600 людей. Трохи згодом вони вивезли приблизно 450 євреїв до винищувального табору Белжець Люблінського воєводства, що у Польщі.
Ворота колишнього винищувального табору “Белжець”, Люблінське воєводство, Польща. Фото: з архіву Corbis
Зі слів Галини Якимів, під час наступу радянської армії місто бомбардували. У цей період були знищені майже всі двоповерхові будинки у центрі Болехова.
"Під акції потрапили не лише євреї, а й поляки, й українці"
Незадовго до відступу з Галичини німці ліквідували й Болехівське гетто.
"Вони звинувачували у своїх невдачах не лише євреїв, а й інших жителів міста. Під їхні "акції" потрапили також українці та поляки, які допомагали євреям. Можливо, були й представники інших національностей, але зараз складно сказати, яких саме", — каже Галина Якимів.
Жителі Болехова на площі Ринок. Фото: Louise Arner Boyd
За її підрахунками, під час відступальних зачисток німці вбили до п'яти сотень людей не єврейського походження.
Остання "акція" розстрілів відбулася на кладовищі з новішими похованнями. Там вбили орієнтовно півтори тисячі євреїв з Болехова та навколишніх сіл, які до того гарували у таборах примусової праці.
"Німці змусили їх копати дві величезні ями. Через них перекинули дошку, якою мав пройтися кожен єврей. Зі слів очевидців, після того, як ями присипали землею, на тому місці земля ще довго "ходила". Можливо, хтось там був похований живцем", — переповідає історикиня.
“Акція” розстрілу євреїв. Фото ілюстративне: Wikimedia
Полишивши Болехів, німецькі війська відступали в напрямку Стрия Львівської області. За словами Галини Якимів, тоді нацисти мостили дорогу єврейськими мацевамиМацева — єврейський надгробок у формі вертикальної кам'яної плити, інколи металевої чи дерев'яної, з написами івритом та символічними рельєфами, що встановлюється на могилі для увічнення пам'яті померлого єврея з місцевого кіркута на тих ділянках, де було вогко й неможливо проїхати військовою технікою.
Історикиня каже: до 1939 року на єврейському кладовищі у Болехові таких мацев було приблизно шість тисяч. До сьогоднішнього дня з них збереглося тільки півтори тисячі пам'ятників.
Голокост у Болехові: (не)пам’ятні місця
За словами Галини Якимів, з 1941 до 1944 року в Болехові вбили приблизно чотири тисячі євреїв.
"Є цифра 3800, а є і 4100. Важко сказати. Є проблема у підрахунках жертв першої "акції", яка відбувалася упродовж 28-29 жовтня 1941 року. Євреї, які досліджували цю тему, кажуть, що тоді було вбито 950 людей. Тому на меморіалі у Таняві й вказана ця цифра. Але згідно з архівними даними тоді розстріляли 750 євреїв", — пояснює історикиня.
Імена жертв Голокосту в Болехові, видруковані на пергаменті. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Болехівський музей історії імені Романа Скворія послуговується інформацією з Державного архіву Івано-Франківської області. Згідно з нею у місті під час Голокосту вбили 4 230 євреїв.
Наукова працівниця Болехівського музею історії Галина Якимів. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Зі слів Галини Якимів, історики найбільше доходять згоди у питанні кількості людей, яким вдалося вижити упродовж 1941-1944 років. Відтак ця цифра становить 48 євреїв. Вони переховувалися у місцевих жителів або в навколишніх лісах.
Подяка вихідців з Болехова жителям міста та його околиць, які рятували євреїв під час Голокосту. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Після війни у місті залишилися кілька євреїв, однак станом на 2024 рік серед населення Болехова немає юдеїв, каже історикиня. Голокост сильно вплинув на громаду, тому довший час містяни боялися говорити про ці події. У 1950-х роках одну з кількох братських могил впорядкували та обгородили.
Книги Шльомо Адлера про Голокост в музеї історії Болехова. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Ті євреї, яким вдалося вижити, вшановували пам'ять загиблих у Болехові за кордоном. Очевидці геноциду написали про ці події кілька книг.
Вихідці з міста під час вшанування пам’яті загиблих у Болехові євреїв, Німеччина, 1950-ті роки. Фото: United States Holocaust Memorial Museum
У 2009 році до міста приїхали нащадки місцевих євреїв та брати Станіслав і Йозеф Адлери, яких упродовж 1941-1944 років переховувала родина Радиховських.
Місце першої “акції” розстрілів в околиці Болехова — Танявському лісі. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
За їхнього сприяння в урочищі Березине та на фасаді колишнього католицького дому відкрили меморіальні дошки.
Меморіальна дошка, встановлена у 2009 році у Танявському лісі на місці братської могили. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У місті навпроти церкви Святих жінок-мироносиць досі стоїть велика синагога. Сьогодні вона у занедбаному стані, каже Галина Якимів. Під час другої радянської окупації будівлю перетворили на клуб для працівників шкіряної фабрики.
Під час радянської окупації синагога стала “Клубом шкіряників”. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Де-не-де через стару відлущену фарбу проглядаються сліди перебування тут єврейської громади. На стінах видно поліхромію, зразки текстів та релігійні сюжети — могила РахиліРахиль (Рахіль) — одна з двох дружин патріарха Якова, мати Йосипа та Веніямина — праотців двох з 12 колін народу ізраїльського та зображення святого Іллі з двома воронами, які приносили йому їжу під час життя в пустелі", — розповідає Галина Якимів.
Розпис у синагозі крізь відлущену фарбу. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Після 1990-х років споруду передали на баланс Долинського об'єднання промислових підприємств. У колишній синагозі розмістили швейний цех.
Зараз синагога у занедбаному стані. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Оскільки у будівлі не було газу, її опалювали дровами. Вогонь охопив перекриття синагоги, зроблене з очерету. Цех закрили і після цього споруда поступово почала руйнуватися", — каже Галина Якимів.
Зірка Давида над аркою при одному з чотирьох входів у синагогу. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Зараз синагога перебуває на балансі Болехівської міської ради. За словами історикині, потрібно немало грошей для того, щоб впорядкувати будівлю.
Один з чотирьох входів у синагогу. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
"Тим паче важко сказати, для чого її можна буде використовувати. Ця споруда пережила і добрі часи, і найгірші у період Голокосту. Не маючи відвідувачів, синагога поступово занепадає і руйнується. Але вона стоїть і нагадує нам про ті часи", — говорить історикиня.
Болехівська синагога. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
