Галицька територіальна громада у глибокій скорботі та з невимовним болем у серці провела в останню земну дорогу мужнього сина України, вірного Захисника, уродженця села Козари Букачівської територіальної громади — Олега Петровича Лавріва.
28 лютого 2026 року Галицька громада схилила голови в жалобі, віддаючи останню шану воїну, який віддав найдорожче — своє життя — за свободу, незалежність і майбутнє рідної держави. Провести Героя прийшли рідні й близькі, побратими, представники влади та небайдужі мешканці громади — усі, хто прийшов засвідчити вдячність, повагу і скорботу за непоправною втратою.
Траурна процесія розпочалася від рідного дому воїна у селі Крилосі та, огорнута молитвою і сумом, рушила до Патріаршого прокатедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці. Там, під склепіннями святині, священики Галицького деканату УГКЦ піднесли щиру молитву за упокій душі новопреставленого воїна у служінні чину похорону. Поховали Захисника на кладовищі під величні звуки Державного Гімну України та почесні залпи військового салюту — як символ честі, мужності й вдячності держави своєму вірному синові.
Олег Петрович народився 7 лютого 1975 року в селі Козари Рогатинського району Івано-Франківської області. Тут минули його дитинство і юність, тут він зробив свої перші кроки в життя. Здобувши освіту у рідній школі та Івано-Франківському професійно-технічному училищі, опанував фах токаря, якому залишався вірним упродовж усього життя — чесно працюючи і будуючи своє майбутнє.
У 1993 році він став до лав прикордонних військ, сумлінно виконуючи військовий обов’язок і вже тоді доводячи свою відданість Батьківщині. У мирному житті був людиною щирого серця і великої душі — працьовитим, відповідальним, турботливим батьком, який виховав трьох дітей і був для них опорою, прикладом честі та гідності. Працюючи за кордоном, він ніколи не втрачав зв’язку з рідною землею, дбаючи про добробут своєї родини.
Коли на українську землю прийшла велика війна, він не залишився осторонь. Повернувшись додому, став до праці на підприємстві з ремонту військової техніки, наближаючи перемогу своєю щоденною працею. А 16 травня 2024 року без вагань став до лав Збройних Сил України, щоб зі зброєю в руках боронити рідну землю. Служив у складі 35 окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського, залишаючись вірним військовій присязі та своєму народові.
28 січня 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Петропавлівка на Донеччині, він зник безвісти за особливих обставин. Довгі місяці надії та болісного очікування змінилися страшною звісткою: 18 лютого 2026 року родина отримала офіційне підтвердження про його загибель.
Сьогодні вся громада разом із родиною розділяє невимовний біль втрати. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю воїна, який віддав своє життя за Україну, за її свободу і майбутнє. Його ім’я назавжди буде вписане у літопис боротьби українського народу, а його подвиг житиме у наших серцях, у нашій пам’яті, у нашій вдячності.
Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким. Нехай Господь дарує силу пережити цю тяжку втрату.
Вічна пам’ять. Вічна слава. Вічна шана Герою України.
Більше фото на сторінці Галицької міської територіальної громади у ФБ
