Фото: pexels.com/Dmytro Glazunov
У серпні 2023 року всіх українських біженців, які виїхали за кордон у пошуках безпеки, було знято з українських виплат – у тому числі й внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Нагадаємо, йдеться про 2000 грн, якими держава допомагала дорослим ВПО, та 3000 – дітям і особам з інвалідністю.
Порядок отримання максимально спростили
Тепер, повернувшись додому, люди знову зможуть отримувати перервану допомогу від держави. Крім того, виплати призначать і тим, хто звернеться за ними вперше. Мало того, на думку міністра соціальної політики Оксани Жолнович (висловленої в ефірі одного з національних каналів 2 лютого), можуть приїхати на батьківщину і українці, котрі перебралися за кордон ще 10-15 років тому. Адже ці виплати розраховані не лише на військових біженців. Допомога буде призначена протягом 15 робочих днів після повернення в Україну та за умови відповідності певним критеріям. Період, на який призначаються виплати, – 6 місяців без права продовження. Для отримання виплат достатньо подати заяву у додатку «Дія» або особисто прийти до управління соціального захисту населення.
На допомогу від держави можуть розраховувати сім’ї, які перебували за кордоном більше 90 днів, навіть якщо у цих сім’ях є працездатні непрацюючі члени, які не сплачували єдиного соціального внеску (ЄСВ). А також сім’ї ВПО, які через вимушений переїзд не працювали або не платили ЄСВ.
Через два місяці після отримання виплат переселенцям, що видихнули і вже обжилися, потрібно буде стати на облік у Державному центрі зайнятості або знайти собі роботу самостійно.
Більшість поки що залишиться в Європі
Журналістка Коротко про поспілкувалась з маріупольчанкою Оленою Довбиш, яка живе в Чехії, і вона розповіла, що особливого бажання повертатися серед тамтешніх українців немає. Навіть державні виплати не спокушають приїхати додому.
– У нас немає будинку у Маріуполі, у нас немає житла в якійсь іншій області України. У Чехії нам платять допомогу, мій син – студент університету у Празі. Я працюю три дні на тиждень, отримую за це плату. За житло ми платимо самі з минулого літа. Куди й навіщо нам повертатись? Сина я не відриватиму від навчання, а приїхати і отримувати допомогу в 2000 грн і жити в старому дитячому садку чи у шкільному спортзалі? Ні, дякую. Поки я знайду роботу, мені треба десь жити та харчуватися, і не факт, що моя зарплата дозволить мені винайняти квартиру. Так само думають багато наших співвітчизників, особливо ті, у кого знищене житло без можливості відновлення.
Ті самі слова ми почули від своїх співрозмовників-українців у Польщі та Болгарії. Їхній загальний зміст зводиться до того, що за два роки їхнього біженства вони вже «вросли» в нове життя: знайшли роботу, житло, влаштували дітей у школи та дитячі садки, вивчили мову.
– Повернуться ті, у кого залишилися в Україні літні батьки, наприклад, чи чоловіки. Напевно, нашій країні доведеться змиритися із втратою частини населення, яке виїхало назавжди. Але можна подбати нормально про решту – допомогти переселенцям із житлом та роботою, – розмірковує Олена.
Повертаються не через виплати
Колишня мешканка Києва Аглая поїхала до Берліна у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За півтора року вона повернулася додому.
– Я – ВПО з Донецької області, з 2014 року, жила у Києві. У мене тут є квартира, що дісталася від бабусі. До Німеччини ще до повномасштабного вторгнення переїхала дочка, і я не зовсім біженка, бо мала де жити – у доньки. Робота залишилася «при мені», вона дозволяє працювати дистанційно – я перекладач із трьох мов. У Німеччині я отримала статус тимчасового захисту, мені платили допомогу, і мене це навіть трохи бентежило: таки я не в тій ситуації, коли тікаєш від війни, тримаючи в руках дитину і рюкзачок з документами… Повернулась, бо стало страшно за квартиру у столиці та й сидіти на шиї у доньки теж не хотілося. На допомогу ВПО я подавати документи не буду – вибачте, це не та сума (2000 грн), яка дозволяє почуватися спокійно, – каже Аглая. – Розумію, що мало для кого ця сума стане стимулом для повернення. Але, з іншого боку, це вияв турботи від влади. Доказ того, що про цих людей не забули. Нехай гроші і символічні, але це краще, ніж нічого.
Більшість українських біженців за кордоном за два роки вже адаптувалися, знайшли свою нішу і бачать реальні перспективи у країнах, що дали їм притулок. Як повернути в Україну кілька мільйонів людей, які явно масово не збираються збирати валізи та повертатися? Актуальне питання для влади, і призначення допомоги, напевно, має стати лише частиною державної програми.
