До війни іванофранківець Артем Вакалюк був торговим агентом, а також займався громадсько-політичною діяльністю, і ще вболівав за “Прикарпаття”. При перших повідомленнях про ймовірне вторгнення з побратимами організували військові вишколи, пишуть на сторінці Прикарпатські ультрас. 
Все перевернулось з ніг на голову о 5:45, 24 лютого, коли над його домом пролетів військовий літак – тоді ж і зрозумів, що почалось… Так вийшло, що майже всі, з ким спілкується, пішли на війну, тому питання йти чи ні Артем собі не ставив. Переконаний, що це наш історичний обов’язок зупинити оскаженілого північного сусіда. 
“Стереотипно, але вважається, що війна – це те, де ти щось втрачаєш. Втім, тут ти й здобуваєш вірних друзів. А ще – приємно зустріти на передовій людей з інших фанатських рухів. Все це стається випадково – завдяки стікеру на автоматі, шеврону, чи надпису на БМП. Тоді твоя мотивація зростає, бо знаєш, що ці хлопці не підведуть”, – розповідає боєць.
Також були пси-розвідники, які заходили на позиції ворога і голосно гавкали. Так, вояки розуміли, що поруч є якийсь рух. Ці ж собаки поверталися на українські позиції, де тихенько отримували свою заслужену тушкованку. 
“А що буде після перемоги? Ми будемо, – розмірковує Артем. – Замінимо старих чиновників. Розбудуємо Україну. Може започаткую власний бізнес. А ще – хочу відновити фанатську діяльність – поїду з пацанами на виїзд у Сімферополь, і мрію повболівати за “Прикарпаття” на “Донбас-Арені”. З локальних планів – думаю, що після перемоги буде Майдан (саме Майдан Перемоги, а не Парад), у якому обов’язково візьму участь, а вже потім приїду додому, і всі разом підемо на Вовчинецькі гори. Знаю там затишну місцину, де все місто, як на долоні. І там, насолоджуючись виглядом рідного та мирного міста, приготую свою фірмову страву – смажену картоху на вогні. Ну а всім, хто в тилу, бажаю вірити в ЗСУ і в нашу спільну перемогу. А коли з’являються панічно-капітулянські настрої – донатьте волонтерам. Кращого антистресу годі й знайти”.
Читайте також: Не забувайте, чому ви можете спокійно спати: як франківський ультрас став універсальним солдатом на війні
