Калушанка Євдокія Петрівна Воробель відзначила поважну дату — 100-річний ювілей. На її долю випало чимало випробувань: під час німецької окупації була вивезена в Німеччину. Усе своє життя Євдокія Петрівна допомагала людям — працювала фельдшером. 25 Березня, 2023, 13:00 Калуш Переглядів: 455 
Євдокія Петрівна 15 років пропрацювала на шахті №2 в підземному медичному пункті Головні новини Калуша та Прикарпаття у Телеграм
У селі Збора, де мешкала з сім’єю, Євдокія Воробель організувала перший фельдшерський пункт. Пізніше, коли переїхали в Калуш, працювала на шахті №2 у підземному медичному пункті.
У коментарі “Вікнам” син ювілярки Микола Воробель розповів про маму більше.
Народилася Євдокія Петрівна в Чернігівській області, Ніжинському районі в селі Сидорівка. Ще 10-річною дитиною на свої очі бачила, як під час голоду в 1932-1933 роках по селі ходили знесилені люди з південних районів України, просили їжу. Її сім’я, як і інші жителі села, допомагала їм чим могла, хоча всім було дуже важко.
Після закінчення школи вступила до Ніжинського технікуму на фельшерсько-акушерське відділення, закінчила з відзнакою. Мріяла про вступ в інститут. Але 22 червня 1941р, коли здавала останній випускний екзамен в технікумі- почалася війна. Молодих випускників студентів, серед яких була і Євдокія Воробель, відправили відвантажувати ящики зі снарядами на фронт. Працювали цілий місяць. Коли появлялись ворожі літаки, треба було швидко ховатися в спеціальні укриття, було дуже страшно і небезпечно.
Потім працювала певний період фельдшером у селі Ніжинського району. Надавала медичну допомогу біженцям, приймала роди. Особливо запамятався їй епізод, коли біля села на річці Десна німецька авіація розбомбила баржу з жінками і дітьми. Усі жителі села спасали людей, пораненим накладали пов’язки.
Навесні у 1942 році Євдокію примусово депортували до Німеччини, як і багатьох людей в ті часи. Хлопців переважно відправляли працювати на заводи, а жінок — в сільське господарство, розповідає Микола Йосипович. Євдокія Воробель працювала на овочевій фермі. Праця була дуже важка.
Коли закінчилася війна повернулася додому. А потім доля її закинула на Івано-Франківщину або як тоді називали Станіславівщину.
Працювала фельдшером у Верхні, а потім у Зборі. Там зустріла свого майбутнього чоловіка Йосипа, за якого невдовзі вийшла заміж. У них народилося двоє синів — Василь і Микола. Після переїзду до Калуша 15 років пропрацювала на шахті Калуського хіміко-металургійного комбінату в підземному фельшерському пункті, надавала медичну допомогу робітникам шахтарям.
Микола Воробель відзначає , що мама ще донедавна мала дуже добру пам’ять. З легкістю пригадувала навіть дрібні деталі з далекого дитинства і з часів Другої світової війни.
До 95 років активно працювала на городі, любила вирощувати овочі і квіти, дотепер слухає аудіо книги.
Переживши два мікроінсульти здоров’я погіршилося, проте оптимізму в Євдокії Петрівни ще багато.
Поважна калушанка має троє внуків та двоє правнуків.
