За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
23-річний військовослужбовець з Калуша Андрій Біник провів чотири місяці в російському полоні. У лютому 2025 в селі Янтарне, що на Донеччині, разом із побратимами він потрапив у неволю. В перші години полону росіяни застрелили пораненого товариша Андрія. У колоніях солдати РФ били та принижували бійців, змушували вивчати російський гімн, співати радянські пісні та утримували понад 300 людей у переповненому бараці. Попри постійний страх і біль, військовий щодня молився, аби вижити й могти подзвонити матері, щоб запевнити її, що він живий. Після повернення до Калуша Андрій Біник проходить реабілітацію, створює власний мультфільм і вивчає програмування.
Про те, як виживав серед знущань і голоду, примусово слухав російську пропаганду, а також як молитви давали сили не втратити надію, військовий розповів Суспільному.
"Військова справа мене не дуже цікавила. Хіба що автомат розбирати трохи було цікаво, а так — ні"
Андрій Біник народився в місті Заставна Чернівецької області. До п’яти років жив там, згодом разом із родиною переїхав до Калуша, де навчався у ліцеї № 4. Після школи Андрій вступив до Вищого професійного училища № 7. Там здобував фах зварювальника.
Андрій Біник, 2016 рік. Андрій Біник
"Займався футболом, гуляв із друзями як всі діти. Десь у 2016-2017 роках побачив відео на YouTube про монтаж і теж захотів спробувати — почав знімати свої відео. Військова справа мене тоді не дуже цікавила. Хіба що автомат розбирати трохи було цікаво, а так — ні", — пригадує Андрій Біник.
Андрій Біник із старшим рідним братом Віктором, 2023 рік. Андрій Біник
"Подумали з мамою, що краще відслужу і додому повернуся"
У липні 2021 року Андрій отримав повістку та вирішив піти на строкову службу. Після розподілу у грудні 2021 року його направили у військову частину у Хмельницькій області. Курс молодого бійця Андрій проходив у Старичах на Львівщині. Згодом служив у 47 арсеналіПідрозділ тилових військ Збройних сил України пожежником, а також перевіряв сховища і техніку.
"Ми так подумали з мамою, що краще відслужу і додому повернуся. Я пішов до військкомату із повісткою, розписався, і вже нас відправили на розподілення. Після чого сказали обирати, ким хочу бути. Мені сказали, що я буду кухарем, потім пожежником", — розповідає військовий.
Андрій Біник. Андрій Біник
Після вишколу на Львівщині Андрій Біник повернувся у військову частину у Хмельницькому, де перебував на службі до 2024 року. У листопаді того ж року він приєднався до 71 окремої аеромобільної бригади.
У Житомирі хлопець пройшов прискорене навчання та підвищення кваліфікації.
"Мені мали дати літати на безпілотниках, але цього не сталося. У мене була посада розвідника. Навіть дотепер не знаю, ким я був. Навчався майже три місяці, ще місяць — у Житомирі на навідника БМП, і вже потрапив у бригаду", — розповідає він.
"Старший групи взяв усе на себе і сказав: "Давайте, хлопці, підемо здамося"
27 січня 2025 року Андрія Біника та його побратимів викликали на передову. Зі слів військового, перший шлях до позицій виявився небезпечним. Під час руху вони натрапили на міну, автівку підірвало, і бійці змушені були бігти орієнтовно три кілометри назад.
Через два дні Андрій прибув на позицію у село Янтарне на Донеччині, де бійці провели декілька днів. Їх мала змінити інша група, але почалися масовані обстріли.
"Ми перебігли в другий бліндаж. Нас там уже було одинадцятеро. Частина втекла, нас залишилося четверо — двоє поранених, я та ще один чоловік. Потім на нас скинули пластид — це п’ятилітрова пляшка з болтами. Нас оглушило. Чуємо росіян: "Здавайтеся, а то закидаємо вас гранатами". Я легенько висовую голову з бліндажа і чую вистріл. У нас якраз один автомат залишився, він заклинив. Старший групи взяв все на себе і каже: "Давайте, хлопці, підемо здамося". Ми вилазимо, знімаємо "бронік", каски, все спорядження", — говорить Андрій Біник.
Андрій Біник перебував у російському полоні чотири місяці. Суспільне Івано-Франківськ
За його словами, після того, як бійці здалися, їх відвели до російського бліндажа. Дорогою росіяни вбили одного з його побратимів, який мав поранення.
"Нам зав'язали руки, підняли і спускали в бліндаж. Поки спускалися, отримували ногою в живіт", — розповідає військовий.
Наступного дня бійців посадили на квадроцикл і відправили до міста Курахове. Звідти Андрій зателефонував своїй матері.
"Мені дозволили подзвонити до мами. Розповів, що я у полоні. Вона сказала: "Хай тебе Бог береже”, — пригадує Андрій.
Вивчив гімн Росії за два дні
Приблизно два тижні полонені перебували у Кураховому, а 21 лютого 2025 року бранців перевели до виправної колонії у місто Чистякове. За словами Андрія Біника, там їх били палицями та пластиковими трубами. У колонії продовжували чинити і психологічний тиск.
"Сказали вивчити гімн Росії, якщо не будемо знати, то вони нас битимуть. То я вивчив за два дні, щоб вони не чіпали. Доводилося "получати", бо інші не могли вивчити. І так всі за одного діставали", — розповідає військовий.
