Фото: en.psg.fr
Завершальним протистоянням чвертьфінальної стадії ЧС у Катарі стала битва Англії та Франції. Цей матч – найгучніша вивіска цього Мундіалю, гідна фіналу.
Це була битва двох прагматичних та успішних систем тренерів, які вже багато років працюють у своїх збірних.
Почнемо, мабуть, з того, що ні Дідьє Дешам, ні Гарет Саутгейт не стали нічого вигадувати зі стартовим складом – обидва виставили на поле найкращих, хто опинився в їхньому розпорядженні на цей момент.
Майстер Жиру та прекрасний Гризманн
Обидва тайми були за змістом досить схожими. Першу 45-ти хвилинку англійці помітно більше володіли м’ячем – 58 на 42 відсотки. Трохи частіше били по воротах – 3 на 2 по ударах у площину воріт. Але більше гостроти походило саме від французів.
Перший гострий момент у матчі стався вже на 11-й хвилині. Після знижки Антуана Грізманна на правий фланг Усмана Дембеле стався непоганий навіс у штрафний майданчик, де небезпечно пробив з-під Стоунза Олів’є Жиру. Але м’яч припав прямо в руки Пікфорду.
На 17-й хвилині матчу Антуан Грізманн дав пас на Орельєна Чуамені, той обробив м’яч і другим торканням шикарно пробив правою ногою в лівий кут під Джуда Беллінгема. Дотягтися до цього удару Пікфорд шансів вже не мав.
Англійці на 20-й хвилині відповіли ударом зі штрафного від Люка Шоу. Але Уго Льоріс без проблем взяв цей удар. На 29-й хвилині вже дещо гостріше пробив з-за меж штрафного майданчика Харрі Кейн, але Льоріс, хоч і насилу, але взяв цей удар.
Катастрофічний промах Кейна
Другий тайм продовжив тенденції першого – англійці володіли м’ячем 56% ігрового часу, стали ще частіше бити, але точності не вистачало.
Найгостріший момент з’явився вже на 47-й хвилині матчу. Після розіграшу кутового зі стрічки штрафного майданчика потужно пробив Джуд Беллінгем, але Льоріс взяв цей небезпечний удар.
На 52-й хвилині Букайо Сака різко увійшов до штрафного майданчика і спровокував Орельєна Чуамені на фол – опорник збив англійця. Суддя вказав на точку. До м’яча підійшов Харрі Кейн і впевнено пробив, розвівши Льоріса і м’яч по різних кутках.
На 56-й хвилині Франція могла знову виходити вперед. Кіліан Мбаппе промчав флангом і зумів віддати пас у штрафний майданчик, Жиру відчув всю тонкість моменту і залишив м’яч Дембелі, що набігає, але Усман, мабуть, сам не повірив, що м’яч дійшов до нього. Пробити не зумів.
На 70 хвилині Англія мала реальний шанс вийти вперед. Після подачі зі штрафного дуже гостро пробив головою захисник Харрі Магуаер, але м’яч пролетів поряд зі штангою. Хоча Льоріс контролював повністю і цей удар.
На 77-й хвилині Мбаппе обіграє Сака на фланзі, дає пас на Рабйо, той подає на Усмана Дембеле, далі знижка на Олів’є Жиру. Нападник французів потужно пробивав із забійної позиції, але Пікфорд зробив просто жахливий сейв – однозначно врятував свою команду від голу.
А гол Жиру забив трохи пізніше, всього за хвилину.
На 80-й хвилині сталося дивне. Особливо нічим не небезпечний навіс, Мейсон Маунт пішов на забігання до штрафного майданчика, його супроводжував Тео Ернандес, який тут же припустився жахливої помилки – взяв та й зрубав англійця вже у штрафному майданчику. Суддя переглянув епізод на ВАР та вказав на пенальті.
До м’яча знову підійшов Харрі Кейн і той пробив настільки бездарно, наскільки це тільки можна було в цьому моменті. З Кейном сталося також, що і з багатьма великими гравцями – свій найважливіший пенальті в кар’єрі зараз англієць просто провалив. Бідолашному Харрі не уникнути страшної критики після цього епізоду після приїзду додому, його промах там уже називають «великим».
Далі англійці поспішали створити хоч щось, але було відчуття, що команда спіймала мандраж і психологічно вже не зуміла пережити втрачену нагоду з пенальті. Хіба що Решфорд, який вийшов на заміну, міг забити гол, небезпечно пробивши зі штрафного. Але м’яч пройшов трохи вище воріт.
Підсумкова перемога Франції з рахунком 2:1 відправляє англійців додому. А чемпіони світу продовжують свій шлях та зустрінуться на шляху до фіналу з Марокко.
Диявол криється в деталях
У ситуаціях, коли рівні команд максимально наближені один до одного, особливе значення мають навіть найменші епізоди на полі. Часто важливіше навіть не стратегія, бо наскільки успішно ті чи інші гравці діють в окремо взятих моментах, які випадають на їхню частку.
-Всі вирішили ключові епізоди на обох половинах поля, – сказав після фінального свистка тренер англійців Гарет Саутгейт.
І не погодитись з тренером «трьох левів» просто неможливо.
Олів’є Жиру є визнаним майстром гри в один-два епізоди. У матчі з Англією він взяв фактично максимум можливого. Цілком мав забивати два голи замість одного, але Пікфорд в одному з моментів був просто приголомшливим.
Гол Орельєнна Чуамені – це чиста виконавська майстерність однієї окремо взятої людини. Адже французу всього 22 роки і в нього лише перший сезон у кар’єрі на такому рівні, а він так холоднокровно б’є в таких епізодах і забиває. Та й взагалі стає для цієї Франції системотворчим гравцем, і в «Реалі» майже безболісно замінив Каземіро.
Чудово грав Антуан Грізманн. І справа тут не в двох результативних передачах, а тому, як він успішно перебудував свою гру на цьому ЧС під поставлені перед ним завдання – бути плеймейкером. Антуан постійно генерує безліч моментів, він тіньовий лідер команди.
По-справжньому гарним у матчі був і Мбаппе. Кіліан продавлював суперників в епізодах, коли все було на межі можливостей. Француз грав кожен момент остаточно. При цьому зірка збірної весь час усміхалася, навіть коли його команда висіла на волосині. Мабуть, то підтримував товаришів.
Англійці у своїх мікроепізодах не були такими успішними. Насамперед, про Магуаера, який міг і сам забити, але точності не вистачило, а трохи пізніше невдало відпрацював проти Жиру і програв тому ключовий епізод у матчі. Зіграй Кейн у парі моментів, результат матчу був би зовсім іншим.
Загалом це був матч, де не хотілося, щоб хтось із цієї пари програвав і вилітав. Обидві збірні показували футбол високоякісного рівня.
Не завдяки, а всупереч
Збірна Франції Дешама дивує – команда вже вийшла до півфіналу Чемпіонату світу при тому, що напередодні турніру втратила 4-х гравців рівня основи: Каріма Бензема, Нголо Канте, Поля Погба та Крістофера Нкунку, а вже на турнірі та Люку Ернандеса. Для багатьох це стало б колосальним ударом по перспективах, але не для французів. Хоча не ховав французів лише лінивий.
«Гальські півні» пройшли групу, подолали вже дві стадії плей-офф і виглядають як команда, якій цілком під силу вийти у фінал, а там, загалом, і виграти. Чому? Та тому, що французами була обіграна Англія, яка точно не слабша за команд, що залишилися на турнірі. Причому, обіграна досить впевнено. Не кажучи вже про інших суперників.
Англії Саутгейта ж не вистачило волі до перемоги та холоднокровності. І справа тут не лише у незабитому пенальті Харрі Кейна. Промах нападника з другого пенальті став для команди, наче ударом, очухатися від якого вона не змогла.
У той же час Жиру забивав свій другий гол у матчі за хвилину після того, як не реалізував стовідсотковий момент. Ось саме холоднокровності та бажання перемогти команді професора Саутгейта і не вистачило.
Для англійців цей виліт – трагедія, але не катастрофа. Більшість збірної – молоді хлопці, яким або немає 25 років, або трохи за 25. У цієї команди вікно чемпіонських можливостей все ще відкрите і буде таким мінімум два великі турніри, а то й три. І англійцям ще доведеться вирішити, чи робити ці спроби з Саутгейтом на чолі, який ще й до турніру нещадно критикувався за зайву обережність і слабкий рівень використання атакуючого потенціалу. Або ж вибудовувати гру вже за допомогою іншого фахівця.
