За інформацією: Суспільне Івано-Франківськ.
У гірському селі Гринява, що на Івано-Франківщині, діти змалку вчаться їздити верхи на коні, аби потім працювати з ним у лісі, возити сіно, міхи з борошном чи картоплею або продукти з крамниці. Люди обігрівають хати дровами, їсти готують у печі й кажуть, що співчувають жителям обласних центрів, які часто обстрілює армія РФ.
Чим живе одне з найвіддаленіших сіл Івано-Франківської області — в репортажі Суспільного.
Село Гринява. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"У мене дідусь — фірман. Він мене раз поклав на коня, і вже все"
У морози до горішніх присілків Гриняви не доїдеш — хіба ЗІЛом з ланцюгами на колесах. Вийти і зійти можна пішки, попри дорогу, але якщо треба в магазин, доводиться їхати конем. Верхи у Гриняві уміють їздити змалку, розповідає 13-річний Василь Рибчук, якого зустрічаємо дорогою з присілка Каптарга. Він якраз забрався на коня.
Житель села Гринява Василь Рибчук. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк— Не бійтеся, він не кусається.— А ти відколи на коні вмієш їздити?— Від 5-6 років. У мене дідусь — фірман. Він мене раз поклав на коня, і вже все. Але кінь був чемний, "на цапа"На задні ноги не ставав.
Цей кінь — сусідський. Хлопець їздив на ньому в магазин, а зараз ще має привезти дров. Василь каже, що підхід може знайти до будь-якого коня.
Василь Рибчук їде на коні. Суспільне Івано-Франківськ/Назар Вінтонюк
"Беру шматочок хліба або яблука, даю йому. Тоді гладжу тут (шию — ред.). Він це любить, коли його гладити. А цього коня вже добре знаю, де лиш я з ним не був. Возив сіно, копиці, дрова", — розповідає хлопець.
У себе Василь тримає 10-місячне лоша.
— Доглядаєш за ним?— Кожного ранку встаю, дам йому води, сіна, зерна, аби був гарний.— А коли в тебе тут день починається?— Шеста, сьома, восьма. Перше йду до школи, потім приходжу, то ще дрова можу тягати.
