Близько десятка жительок села Голиня Калуської громади розпочали виготовляти для українських захисників свої «фірмові» налисники з картоплі та тушкованої капусти.
31 Березня,
2022,
13:00
Калуш
Переглядів: 436
Свої, зроблені з любов’ю налисники, голинянки передали для бригади, у якій служить лікар Голинської амбулаторії
Одні виготовляли тісто, інші — смажили, хтось готував складники, наступні — закручували і вакуумували. Спільними зусиллями за вісім годин безперервної роботи жінки виготовили майже 400 млинців.
Усе необхідне для смаколиків приносили з дому чи частково отримали у магазині безкоштовно. Вміст розділився: капуста тушкована з цибулею і морквою та картопля — попередньо відварена у мундирах, перемішувалась із смаженою цибулею. Були і такі налисники, у яких містилися ці дві начинки одразу.
Ксенія Тринцолін вирішила допомогти з приготуванням, тож принесла відварену картоплю та робила начинку і закручувала її. Попередньо жінка ходила разом із мамою на плетіння сіток та вдома сушили складники на «козацький борщ». Крім цього, збирали гуманітарну допомогу для свого брата, його побратимів, своїх сусідів та односельчан:
— Мій рідний брат в минулому — атовець. Цього разу, коли почалась війна, він повернувся з другом з роботи з Києва і зразу — у військкомат. На початку березня пішов служити, зараз захищає центральну частину Україну. На щастя, амуніція йому перепала, тому ми нічого не закупляли. Тепер по можливості стараємося передати місцеві смаколики: батончики, домашнє сало, налисники тощо. Брат, коли телефонує, розповідає, що старші місцеві жителі, там, де вони служать, підтримують їх. Приносять гарячу їжу, пускають помитися, і в цей момент хлопці готові їм руки цілувати, тому не можуть їх покинути. Моя мама попри переживання тепер частіше ходить до церкви, також у п’ятницю, як матір героя, має читати одну із стацій Хресної дороги.
На початку вона переживала і за мене з сином, тому хотіла відправити нас з-за кордон, проте я була категорично проти, адже це зрада по відношенню до брата, про якого я піклувалася, коли мама була на заробітках. Він для мене — як ще одна дитина. А мій 10-річний син — його похресник, наш захисник, удома: зробив собі паперові автомати, ножі і проводить тренування, щоб бути готовим, як вуйко, захищати рідних.
Свої зроблені з любов’ю налисники голинянки передали для бригади, у якій служить лікар Голинської амбулаторії. Тож готують наступну партію таких млинців.
Ірина АНДРІЇВ, журналістка
